Біля будівлі Поштамту у Києві відкрили виставку з 15 стендів до 80-х роковин вбивств у Бабиному Яру. Ознайомитися з нею може кожен охочий. Експозиція триватиме місяць.
Відвідувачі можуть дізнатися не лише про трагедію у Бабиному Яру, але і про те, що їй передувало і зробило можливою. Концепція виставки відкидає радянські наративи. Про це для Суспільне Культура розповів директор Центру юдаїки Національного університету Києво-Могилянська академія Леонід Фінберг:
«Сучасна концепція представлення трагедії у Бабиному Яру, представлена на цих стендах, значно відрізняється від того, як її представляли у радянські часи. У нашій концепції представлені передумови трагедії — зокрема нацистське переслідування євреїв і байдужість світу на запити біженців про те, щоб їх прийняли в ту чи іншу країну. Також розповідаємо про співпрацю нацистської Німеччини і Радянського Союзу, в межах якої обидві тоталітарні країни накачували свої м’язи для того, аби першими почати Другу світову війну».
Дух і літера
За словами авторів, виставка висвітлює (не)пам’ятання про жахи Бабиного Яру та Голокосту у Радянському Союзі. Радянська влада всіляко не давала можливості рідним вшанувати пам’ять розстріляних у Яру. Лише за часів Незалежності комеморація Бабиного Яру стала можливою.
Хронологія виставки доходить аж до сьогодення, описуючи український проєкт увічнення пам’яті загиблих. Проєкт був розроблений командою Центру юдаїки за підтримки Українського інституту національної пам’яті та міжнародного проєкту «Вчимося пам’ятати. 80 Років трагедії у Бабиному Яру».
«Розповідаємо про вбивство військовополонених, ромів, психічно хворих, українських націоналістів, священиків. Прослідковуємо історію боротьби за пам’ять про Бабин Яр, а скоріше стратегію непам’яті і замовчування, яку організовувала радянська влада. Ця система відстоювала теорію про те, що війна — це велика перемога країни, а те, що переможці стратили під час війни вчетверо більше людей, ніж переможені, — це нікого не хвилювало. «Мы за ценой не постоим», — коментує Леонід Фінберг.
Що відомо
Після тривалих запеклих боїв 19 вересня 1941 р. німецькі війська увійшли до Києва. В місті залишалося близько 400 тис. жителів – половина передвоєнного населення, з них приблизно 70 тис. євреїв.
24 вересня 1941 р. на Хрещатику було підірвано вибухівку, закладену радянськими диверсантами. Від вибухів і пожеж загинуло чимало німецьких офіцерів і безліч киян. Німці звинуватили у вибухах місцевих євреїв. Це була не причина, а лише привід для організації масового знищення всіх євреїв Києва.
Акцію знищення проводили німецька зондеркоманда 4-А та військова поліція і місцева допоміжна поліція, набрана з місцевих жителів та з військовополонених Червоної армії. Місцем вбивства було вибрано урочище Бабин Яр. Туди німецьким наказом мало зібратися єврейське населення міста.
Дух і літера
Не всі євреї розуміли, що німецький нацистський режим несе для них смертельну загрозу. Сталін і радянське керівництво знали про злочини нацистів, але не вжили нічого для порятунку євреїв. Навпаки, самостійна евакуація була свідомо ускладнена. Тому, привчені радянською владою до покірного виконання будь-яких розпоряджень, люди боялися порушити німецький наказ і йшли назустріч загибелі.
Вранці 29 вересня київські євреї стали збиратися на перехресті вулиць Мельникова і Дегтярівської. Це були в основному жінки, діти, люди похилого віку, багато хворих, людей на ношах. Їх вели пішки до старого єврейського цвинтаря у Бабиному Яру, де змушували залишити всі свої речі, цінності, документи, роздягнутися, потім виводили на край яру і розстрілювали з автоматів і стаціонарних кулеметів. Малих дітей живцем кидали в яр, поранених людей добивали лопатами або просто залишали вмирати.
Дух і літера
33 771 єврея, не рахуючи дітей, було вбито 29-30 вересня. Масові розстріли тривали до 3 жовтня 1941 р., каральні акції продовжувалися до кінця окупації. На євреїв влаштовували облави. Деякі місцеві жителі видавали їх німецькій поліції. Були й праведники, які, незважаючи на загрозу смерті, переховували та рятували євреїв. Але основна частина містян не втручалася і лише з жахом чекала, хто стане наступною жертвою окупантів.
У середині 1943 року нацистське командування вирішило приховати сліди масових вбивств на окупованих територіях. В’язнів Сирецького концтабору змусили ексгумувати та спалити рештки жертв у Бабиному Яру. Попіл перетирали та перевіряли в пошуках коштовностей і золотих коронок.
Загалом за два роки нацистської окупації з вересня 1941 до листопада 1943 року в Києві було вбито біля 70 тисяч євреїв. До звільнення міста від гітлерівців дожили одиниці.
Дух і літера
Дух і літера
Дух і літера
