Створення
Меморіального Музею
пам'яті жертв Бабиного Яру

у будинку колишньої контори старого Єврейського кладовища
по вул. Мельникова, 44 у Києві

БАБИН ЯР

Урочище Бабин Яр – система ярів у північно–західній частині Києва між районами Лук’янівка і Сирець.  Бабин Яр був поліетнічним і багатоконфесійним некрополем, пов’язаним з історією Києва. Він став частиною світової історії восени 1941 р., коли німецькі війська вчиняли тут масові розстріли, яки стали символом Голокосту – тотального знищення євреїв нацистами в роки Другої світової війни.

ЧИТАТИ ДАЛІ

МЕТА СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ

Меморіальний музей пам’яті жертв Бабиного Яру як складова частина Національного історико–меморіального заповідника «Бабин Яр» буде державною науково–дослідною, культурно–освітньою та науково–методичною установою. Основним завданням Музею стане збір, зберігання і демонстрація матеріалів про трагічні події, що відбувалися на території урочища Бабин Яр у ХХ ст.

ЧИТАТИ ДАЛІ

МІСІЯ ФОНДУ «БАБИН ЯР»

Міжнародний меморіальний благодійний фонд «Бабин Яр» був створений навесні 2016 р. Ваадом України (співпрезиденти – Андрій Адамовський і Йосиф Зісельс) та Всеукраїнською єврейською радою (президент – Олександр Сусленський).
Фонд бачить свою місію у співпраці з усіма зацікавленими сторонами сприяти спорудженню Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру.

ЧИТАТИ ДАЛІ

Засновники Міжнародного меморіального благодійного фонду «Бабин Яр»

Співпрезиденти Асоціації єврейських організацій та громад (Вааду України)

Андрій Адамовський

«75 років тому в Бабиному Яру було вбито не тільки 33 000 київських євреїв, але і всі їхні ненароджені нащадки – багато сотень тисяч, а то й мільйони душ. Нацистське вирішення єврейського питання мало стати остаточним, і воно їм майже стало. Майже…»

Йосиф Зісельс

«Говорячи про Бабин Яр, ми мали на увазі передусім збереження пам’яті, тобто там треба було зосередити зусилля вчених, істориків, дизайнерів, які би працювали над цією територією, над заповідником, щоб зробити через деякий час з нього меморіальний комплекс.»

Ми сприяємо створенню Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ МУЗЕЮ

– збір, зберігання і демонстрація історичних матеріалів (документів, артефактів, спогадів), що стосуються трагічних подій, які відбувалися на території урочища Бабин Яр;
– збір відомостей, історичне осмислення, наукове опрацювання та візуальне подання інформації про передумови, перебіг подій і наслідки трагедій на території Бабиного Яру, про їх учасників, винуватців і жертв;
– увічнення пам’яті жертв і праведників–рятівників;
– участь у комплексній меморіалізації території Бабиного Яру і збереженні його для майбутніх поколінь як місця пам’яті та скорботи.

Експозиційна та науково-освітня робота:

– створення стаціонарної музейної експозиції;
– реалізація тимчасових, тематичних і пересувних виставкових проектів;
– проведення організованих та індивідуальних екскурсій, робота з відвідувачами;
– організація і проведення заходів щодо увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру;
– проведення тематичних лекторіїв та кінолекторіїв для різних вікових груп відвідувачів;
– розробка спеціальних проектів для студентів та школярів;
– підготовка молодих лекторів і дослідників за тематикою Музею.

Фондова робота:

– зберігання, облік, наукове опрацювання, систематизація музейних артефактів, науково–допоміжних матеріалів, записів спогадів, публіцистичних, документальних і періодичних видань за тематикою Музею;
– поточне комплектування фондів;
– праця в архівах;
– оголошення акцій для збору предметів музейного значення;
– оцифровка фондових матеріалів і впровадження електронного обліку музейного зібрання, створення музейної інформаційно–пошукової системи.

Координаційно–методична робота:

– надання практичної та методичної допомоги державним, відомчим, приватним і громадським музеям, а також громадським об’єднанням у створенні експозицій і виставок за тематикою Музею;
– проведення семінарів–практикумів для музейних працівників і педагогів за тематикою Музею;
– організація наукових досліджень, конференцій, форумів, симпозіумів, подіумних дискусій, семінарів, круглих столів за тематикою Музею;
– обмін досвідом, участь у міжмузейних і наукових заходах в Україні та за кордоном;
– розробка концепцій тематичних експозицій, виставок, інсталяцій для шкільних музеїв;
– розробка сценаріїв уроків пам’яті; розробка методичних рекомендацій та підготовка методичних посібників для педагогів за тематикою Музею.

Видавнича та інформаційна діяльність:

– підготовка до друку наукових досліджень, брошур, буклетів, книг, методичних посібників, каталогів, фотоальбомів за тематикою Музею;
– підготовка науково–популярних видань про Музей для розповсюдження серед громадськості;
– розробка посібників для інтерактивних занять із дитячою аудиторією;
– залучення до активної співпраці з Музеєм істориків, політологів, журналістів, громадських діячів;
– участь наукових співробітників Музею в програмах ТБ, у громадських дискусіях та публічних заходах, дотичних до тематики Музею;
– створення веб–сайту Музею, робота в соціальних мережах, співробітництво із тематичними інтернет–порталами.

РОЗТАШУВАННЯ МУЗЕЮ

Музей буде розміщено в історичній будівлі по вул. Мельникова, 44, в якій колись була контора Єврейського кладовища. Ця будівля була свідком вбивства більш ніж ста тисяч осіб упродовж двох років нацистської окупації Києва у 1941–1943 рр.
Рішення про використання будівлі колишньої контори кладовища обґрунтоване тим, що визначення місця для будівництва Музею – це окреме й делікатне питання. Оскільки майже вся територія заповідника – це суцільна територія вбивств і поховань, то розміщення Музею в будові, яка під час війни була неподалік від місця подій, але не входила ні в зону розстрілів, ні в зону поховань на Єврейському кладовищі, є майже безальтернативним.
Аерофотозйомка показує, що орієнтовні відстані від будівлі до найближчих поховань сягають не менше ніж 40–50 м.
Наразі будівля перебуває в занедбаному стані та потребує капітального ремонту. Певні роботи з її відновлення та реконструкції вже розпочаті: є ескізний проект використання будівлі та попередні ескізи реконструйованих приміщень майбутнього Музею.
У 2017 р. на реконструкцію будівлі було виділено перші кошти з державного бюджету, і почалася підготовка реставраційних робіт.

Державний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр»

Державні та громадські організації України запропонували низку проектів щодо збереження пам’яті жертв масових убивств, зокрема загальну меморіалізацію території Бабиного Яру і створення Музею.
З метою донесення до громадян історії трагічних подій у Бабиному Яру, для збереження і увічнення пам’яті жертв нацистського терору і Голокосту, проведення музейної, виставкової, екскурсійної та культурно–освітньої роботи, духовного збагачення громадян постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 р. № 308 «Про Державний історико–меморіальний заповідник “Бабин Яр”» ця територія була оголошена заповідником та віднесена до сфери управління Міністерства культури і туризму України.
Указом Президента України № 258 від 24.02.2010 р., зважаючи на велике міжнародне значення діяльності Державного історико–меморіального заповідника «Бабин Яр» щодо увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру, заповіднику було надано статус Національного.
У 2016 р. було створено Оргкомітет із підготовки до ювілейних заходів, присвячених 75–м роковинам трагедії Бабиного Яру. Оргкомітет ухвалив рішення про створення Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру. Сьогодні майже всі дії, пов’язані зі створенням Музею, регулюються Указом Президента України № 331 від 20.10.2017 р. «Про додаткові заходи щодо перспективного розвитку Національного історико–меморіального заповідника “Бабин Яр”».

ІСТОРІЯ ТА ПАМ’ЯТЬ

Трагедії Бабиного Яру

Упродовж двох століть Бабин Яр із прилеглими кладовищами був поліетнічним і багатоконфесійним некрополем, пов’язаним з історією Києва. Він став частиною світової історії восени 1941 р., коли німецькі війська почали використовували Бабин Яр як місце масових розстрілів.

ЗНИЩЕННЯ КИЇВСЬКИХ ЄВРЕЇВ

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до Єврейського кладовища, далі до Братського (Воїнського) кладовища. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру. Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.

МАСОВІ ВБИВСТВА

Жертвами нацистів, крім євреїв, стали  роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж «просто зайвими». Бабин Яр – це некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян,  підпільників та військовополонених.

НАМАГАННЯ ПРИХОВАТИ ЗЛОЧИНИ

У серпні–вересні 1943 р., відступаючи з Києва, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Вони частково знищили концтабір, відкопали і спалили на відкритих «печах» десятки тисяч трупів. На привезених із Німеччини спеціальних машинах перемелювалися кістки, попіл був розсипаний околицями Бабиного Яру.

Забуття та спомин

Після закінчення Другої світової війни радянська влада намагалася рідше згадувати про жахливу трагедію Бабиного Яру, а найкраще — просто позбутися його.

КУРЕНІВСЬКА ТРАГЕДІЯ

У 1950 р. було вирішено залити Яр відходами виробництва (рідкою глиною – пульпою) з довколишніх цегляних заводів. На території Бабиного Яру мав бути споруджений міський парк культури і відпочинку з обов’язковими атракціонами, стадіонами та ресторанним комплексом. Яр був перегороджений земляною дамбою. Параметри дамби і пропускна здатність дренажної системи не відповідали нормам безпеки, на неодноразові попередження про небезпеку влада не реагувала. Уранці в понеділок 13 березня 1961 р. унаслідок бурхливого танення снігу, дамба не витримала напору води, і селевий потік висотою до 14 м ринув у бік Куренівки.

Читати далі

ЗНЕВАГА І ЗАБУТТЯ

Незважаючи на Куренівську трагедію, роботи із заповнення яру тривали. Частину пульпи, виплеснутої на Куренівку, знову засипали у яр. У 1962 р. ухвалено рішення про остаточну ліквідацію Староєврейського та Караїмського кладовищ на вул. Мельникова і про перепланування цієї території. У подальші роки знищується Єврейське кладовище, на його місці збудовано спортивний комплекс і будинок телецентру (відомий як «Олівець»), а на старій частині Воїнського (колишнього Братського) кладовища зведено висотну телевежу. На території Бабиного Яру було влаштовано районний парк культури і відпочинку. 

Читати далі

НА ЗАХИСТ ПАМ’ЯТІ

Згідно з панівною тоді радянською  ідеологією, всі жертви Бабиного Яру не варті були народної пам’яті: українці – націоналісти, військовополонені – підлі боягузи і зрадники. З приводу євреїв існувала думка: що це за нація, коли, не опираючись фашистам, на перший поклик окупантів прийшла, мов отара овець, у Бабин Яр на розстріл… Про тисячі військовополонених замовчувалося – хіба могли солдати, офіцери, генерали доблесної радянської армії тисячами здаватися в полон?!
Але і в ті часи були люди, які не давали знищити пам’ять про трагедію.  

Читати далі

Меморіалізація простору Бабиного Яру

Відразу після визволення Києва від нацистів у Бабиному Яру працювала Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злодіянь німецько–фашистських загарбників. Тоді ж було ухвалено постанову «Про спорудження монументального пам’ятника на території Бабиного Яру». Спорудження пам’ятника планувалося почати вже в 1945 р. Але невдовзі за вказівкою влади робота над пам’ятником була зупинена: в СРСР почалася антисемітська кампанія «боротьби з космополітизмом», і пам’ять про єврейські жертви стала зайвою. Події Куренівської трагедії знову змусили говорити про необхідність увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру. У 1965 р., напередодні 25–ї річниці початку розстрілів, було оголошено конкурс на проект меморіалу. Саме цей конкурс став каменем спотикання в питанні про пам’ятник у Бабиному Яру.

ЧИТАТИ ДАЛІ

Деякі пам’ятні знаки, що нині встановлені у Бабиному Яру

Лише після розпаду СРСР з’явилася можливість увічнити пам’ять усіх жертв Бабиного Яру без замовчування їхньої національної приналежності, соціального статусу та політичних поглядів. Однак на практиці це привело до того, що на його території з’явилося близько 30 пам’ятників, символів і пам’ятних знаків, які не пов’язані єдиною меморіальною концепцією. Кожен із цих пам’ятників – результат громадської активності різних груп, які відчувають себе «спадкоємцями пам’яті» деяких – але не всіх – жертв.

СТРІЧКА НОВИН

Новини проекту, актуальная інформація, історичні розвідки, виступи та заяви, досвід колег, проблеми, пропозиції, аналітика, роздуми —
все, що сприятиме створенню Музею пам’яті жертв Бабиного Яру

Долучайтеся до Заяви на підтримку українського проєкту меморіалізації Бабиного Яру!

УВАГА! Під Заявою на підтримку українського проєкту меморіалізації Бабиного Яру вже зібрано більше1100 підписів. Приєднуйтеся! Посилання на сторінку підписів   Заява громадянського суспільства стосовно проєктів Меморіалу і Музею Голокосту в[…]

Read more

Микола Красовський та «Дело Бейлиса»

«ЖАХЛИВА ПРОВОКАЦІЯ ОСТАННЬОГО ЦАРСЬКОГО УРЯДУ В РОСІЇ», а не «Дело Бейлиса». Автор — Марина Мілевська. Про чесного опера, розвідника від Бога, людину, яка мала честь та гідність — полковника УНР[…]

Read more

Галина Хараз: Де сховані «камені спотикання»?

Нещодавно на сайті РБК-Україна з’явилася стаття доктора політичних наук, викладача КНУ імені Тараса Шевченка Петра Олещука «Камені спотикання Бабиного Яру: чи потрібен Україні меморіал однієї з найвідоміших трагедій в світі». Вже судячи[…]

Read more