Станіслав Цалик: «Бабин Яр» — найвідоміша книга про Київ
90 років тому — 18 серпня 1929 року — в Києві народився Анатолій Кузнєцов, автор відомого роману-документа «Бабин Яр».
Ця книга стала найголовнішою в його житті й водночас — найвідомішою в ХХ столітті книгою про Київ. Її видали у понад 40 країнах світу.
Між рядків
Восени 1965 року 36-річний Анатолій Кузнєцов, уже знаний письменник, автор повістей «Продовження легенди», «У себе вдома», численних оповідань і кількох кіносценаріїв, приніс у редакцію московського часопису «Юность» рукопис документального роману про Київ «Бабин Яр». Над ним працював два роки, але задум виношував протягом двох десятиліть.
Йшлося не лише про трагічні події, які відбувалися в Бабиному Яру в 1941-1943 роках.
Твір виявився масштабнішим: то була хроніка життя окупаційного Києва, яким його колись побачив 12-річний хлопчик Толя Кузнєцов.
Він розповів про знищення Хрещатика у вересні 1941, яке здійснили не німці, а енкаведисти (він перший про це написав). Про підрив Успенського собору в Лаврі. Про те, що більшість киян раділа втечі радянської влади.
Так життя в окупації ще ніхто не подавав.
Зразком вважали роман Олександра Фадєєва «Молода гвардія», в якому молодь під керівництвом більшовиків-підпільників відчайдушно бореться з німцями. Цей твір включили до шкільної програми, а його екранізацію нагородили Сталінською премією.
Натомість у «Бабиному Ярі» ані Толя Кузнєцов, ані його друзі нічого героїчного не роблять. Вони шукають способи вижити й не потрапити в німецьку облаву.
Проте окупаційною хронікою автор не обмежився.
Дав замальовку того, що передувало війні — так у романі з’явилася тема Голодомору і терору 1937 року.
Автор простежив, як по війні радянська влада «прикривала» злочин нацистів у Бабиному Яру. Замість поставити на місці загибелі десятків чи сотень тисяч людей пам’ятник, почали будувати на кістках містечко атракціонів. Так у книзі з’явилася розповідь про Куренівську трагедію 1961 року.
Між рядків читалося: комуністи майже нічим не відрізняються від нацистів.
Захований рукопис
Перші записи того, що відбулося з ним в окупованому Києві, Толя зробив у липні 1943 року в хаті на Куренівці, де жив з мамою та дідусем. У місті ще порядкували німці.
«Ночами, коли засипала мати, я при каганці почав записувати історії з життя», — пізніше зізнався він.
Ті перші нотатки були про те, як ходив з дідом по селах міняти речі на їжу, і в яку халепу вони втрапили. Як одна скотарка видала німцям єврейського хлопчика. Пізніше ці сюжети увійдуть до «Бабиного Яру».
Зберігати такі записи було небезпечно.
«Списані аркуші, — продовжував Кузнєцов, — я моментально ховав за пазуху при найменшому шереху, а потім, загорнувши в шматки старої клейонки, закопував у сараї, в кутку, в сухий пісок».
У подальшому житті він ще не раз буде закопувати свої рукописи. В тому числі, й рукопис повної версії «Бабиного Яру», яким «зацікавиться» КДБ.
«Рідною мовою була українська»
Коли німці залишили Київ, підліток знову взявся нотувати — цього разу в зошиті, який сам змайстрував.
«У товстий саморобний зошит, — згадував, — я, в ті часи голодний, судомний хлопчисько, по гарячих слідах записав усе, що бачив, чув і знав про Бабин Яр. Поняття не мав, навіщо це роблю, але мені здавалося, що так потрібно. Щоб нічого не забути. Зошит цей називався „Бабин Яр», і я ховав його від сторонніх очей».
Роман вийшов через два десятиліття російською. Але оті записи «по гарячих слідах», здається, він робив українською. Згодом у «Бабиному Ярі» зауважить про себе і своїх друзів дитинства: «Ми всі навчалися в українській школі. Нашою рідною мовою була українська».
Одного разу мати під час прибирання виявила секретний зошит. Прочитала, заплакала і сказала, що коли-небудь Толя має написати про це книгу.
Так уперше вголос пролунала думка про майбутній роман — і, як виявилося пізніше, про життєву місію Кузнєцова.
«Я пережив усю німецьку окупацію в Києві, на Куренівці, поруч з Бабиним Яром. Події 1941 року наклали відбиток на все моє життя. Можливо, я і письменником став тільки тому, що мав потребу розповісти про страшну трагедію, яка розігралася на моїх очах», — так пояснив він згодом.
Натомість тривалий час годі було й думати про таку книгу.
«Після війни в Радянському Союзі, — свідчив письменник, — був розгул антисемітизму: кампанія проти так званого «космополітизму», заарештовували єврейських лікарів-«отруювачів», а назва «Бабин Яр» стала ледь не забороненою».
Кошмари минулого
Шанс легалізувати тему випав лише в першій половині 1960-х, коли сягнула свого піку хрущовська «відлига» і рамки дозволеного почали розширюватися.
Кузнєцов запропонував ідею «Бабиного Яру» головному редактору «Юності» Борису Полєвому. Той охоче підписав з автором угоду — сенсаційний роман сприятиме збільшенню накладу журналу. А зв’язки головреда в Кремлі дозволять «пробити» гостру публікацію.
Письменник виїхав працювати над романом у Київ на Куренівку. Адже закінчивши Літературний інститут у Москві, уже кілька років мешкав у Тулі.
Вдвох з мамою згадували певні епізоди, назви, прізвища.
«Мама дуже допомогла мені під час роботи над цією книгою, уточнюючи подробиці», — подякує він потім у фіналі «Бабиного Яру».
Натомість робота просувалася повільно і тяжко.
Він згадував: «Цей роман я починав писати в Києві, в хаті у матері. Але потім не зміг продовжувати й поїхав: не міг спати. Ночами уві сні я чув крик… Цей кошмар переслідував мене. Я прокидався, коли чув у вухах крик тисяч загиблих».
В одному з приватних листів, написаному безпосередньо під час роботи над романом, прохопився: «Не думав, що кошмари минулого можуть так приголомшувати після 20 з гаком років. Мені призначений курс відновлення нервової системи протягом місяця, поки що приймаю сильнодійні ліки, від яких усі відчуття притупилися і голова погано працює. Навіть за машинкою сидіти важко».
Він тікав з Куренівки до Тули. Повертався. Бабин Яр не відпускав його. Знову починалися кошмари, зупиняв роботу. Влітку 1965-го завершував роман у Києві.
А коли нарешті приніс рукопис в «Юность», ситуація в СРСР змінилася — реформатора Микиту Хрущова відправили у відставку, починалася епоха Леоніда Брежнєва.
Спотворений «Бабин Яр»
Нова доба принесла не розширення рамок дозволеного, а навпаки — звуження.
Борис Полєвой, як і раніше, брався «пробити» ризикований твір через цензуру, але попередньо в журналі його «відредагували», тобто скоротили з перекрученням змісту.
«Роману ніби відрізали голову і перевернули все догори дриґом, — коментував оте «редагування» Кузнєцов. — Якщо моя книга була спрямована проти будь-якої тиранії, будь-якого знущання з людей, то в «Юності» вона перетворилася на чергове обурення з приводу гітлерівського фашизму. Якщо я в книзі вказав на те, що Києво-Печерську лавру підірвали енкаведисти, то з варіанту «Юності» випливало, що її знищили гітлерівці».
Цензори, своєю чергою, теж пройшлися по тексту.
«У мене, — розповідав письменник, — було три розділи під назвою «Горіли книги»: спочатку книги горіли в 1937 році — під час сталінських чисток, потім в 1942-му — при німцях і, нарешті, в 1946-му — при нових безчинствах революційних мракобісів. Цензура залишила тільки одну главу: про те, як горіли книги при владі німців».
Мовляв, роман антифашистський, критикуйте лише гітлерівський режим. Хоча насправді роман був антитоталітарним — викривав і нацизм, і комунізм.
Прибрали також усі критичні зауваження про Сталіна, адже доба Хрущова з її курсом на десталінізацію завершилася.
У такому спотвореному вигляді «Бабин Яр» — навіть назву вдалося зберегти з величезними зусиллями! — надрукували без згоди автора в 1966 році в «Юності», а наступного року видали окремою книжкою у видавництві «Молода гвардія».
Світова сенсація
Будь-якій фізичній еміграції завжди передує еміграція внутрішня.
Після драматичної публікації «Бабиного Яру», а особливо після подальшої заборони роману, Кузнєцов писав переважно «у стіл». Спочатку невеликі оповідання, ще в реалістичній манері, потім — сюрреалістичний роман. Ці твори не збирався друкувати в СРСР.
Ідея втечі на Захід заради публікації повного варіанту найголовнішої своєї книги — «Бабиного Яру», заволодівала ним усе сильніше. Здійснити це вдалося влітку 1969-го. Поїхав у літературне відрядження до Великої Британії й залишився там.
У СРСР заборонили будь-які згадки про втікача, вилучили з бібліотек його книги, а також журнали й газети з публікаціями його творів або інтерв’ю, поклали «на полицю» фільми за його сценаріями.
Хай там як, свою головну місію письменник виконав — чесно розповів жорстоку правду про те, чому був свідком, і домігся видання без цензурних ножиць.
Публікація за кордоном повного «Бабиного Яру», наступні переклади багатьма мовами стали світовою сенсацією. А роман — однією з головних книг ХХ століття.
До речі, в безцензурному виданні автор зауважив щодо русифікації та репресій проти українських дисидентів у 1960-ті роки: «На розі Хрещатика й Прорізної нині — Міністерство культури України, яке русифікує залишки цієї культури. В ім’я соціалістичного гуманізму по всій Україні йдуть політичні процеси, а вільнодумців саджають у табори».
Анатолій Кузнєцов помер 1979 року в Лондоні, не доживши двох місяців до свого 50-ліття.
«Він був дивною, обдарованою, багатогранною, складною і хорошою людиною», — написала потім Сільва Рубашова, яка допомагала йому в еміграції готувати до друку повний «Бабин Яр».
Роман і досі перевидають у різних країнах. У 2009-му вийшов, нарешті, український переклад. Того ж року на Куренівці з’явився пам’ятник письменнику: «скульптурна цитата» з його «Бабиного Яру».
Натомість вулиці Анатолія Кузнєцова — автора визначної книги про Київ — у Києві досі немає.
Джерело — BBC-News