Концепція комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Вступ.
Починаємо викладати повний текст Концепціїї, який було утверджено 7 травня 2019 р.
Перелік авторського колективу та зміст проєкту див. тут.
У тексті збережено нумерацію сторінок для спрощення пошуку за розділами.
(стор. 6)
Вступ
Бабин Яр у всьому світі відомий як один із найвизначніших і найвиразніших символів Голокосту. Разом із тим як місце пам’яті він має низку суттєвих відмінностей від інших
масового знищення євреїв нацистами під час Другої світової війни.
По-перше, під час нацистської окупації Києва 1941–1943 рр. Бабин Яр став місцем страти та поховання не лише євреїв, а й інших груп, які були об’єктом нацистських переслідувань за расовими, політичними та іншими мотивами: ромів, українських націоналістів, комуністів, радянських військовополонених, душевнохворих, цивільних заручників, українських і радянських підпільників, в’язнів Сирецького концтабору. Вони становили майже третину від загальної кількості близько 90–100 тис. жертв Бабиного Яру, киян і мешканців інших регіонів України.
По-друге, у повоєнні радянські часи Бабин Яр виявився місцем техногенної Куренівської катастрофи 1961 р., що також забрала життя до 1,5 тис. людей. Пізніше Бабин Яр стає місцем постійного зіткнення між громадськістю, насамперед єврейською, але також українською та російською, яка прагнула гідно вшанувати пам’ять жертв Голокосту, з одного боку, та владою, котра спершу намагалася взагалі знищити сам яр та пам’ять про його жертви, а згодом наполегливо перетворювала його на складову міфу про «безіменні жертви» з числа військовополонених та «мирних радянських громадян», – з іншого. У ті ж часи виникають спроби певних маргінальних груп узагалі заперечити трагедію Бабиного Яру й подати її у вигляді єврейського міфу.
Нарешті, за періоду незалежної України Бабин Яр перетворився на місце формування низки окремих історичних пам’ятей різних етнічних, політичних, конфесійних та інших соціальних груп і громадських організацій, що репрезентують нащадків жертв нацизму та комунізму. Це призвело до дефрагментації пам’яті та ускладнює спільне розуміння трагічних сторінок минулого, проявилося у встановленні численних пам’ятних знаків, присвячених цим жертвам (як групам, так і окремим особам). Слід також узяти до уваги той факт, що ще за часів Російської імперії Бабин Яр був оточений низкою кладовищ, які природним шляхом сформували багатоконфесійний некрополь. У повоєнний період він був майже повністю зруйнований, а потім значною мірою забудований. Цей процес триває й надалі.
Усе це призвело до того, що фактична історія Бабиного Яру є набагато тривалішою, ніж період Голокосту та нацистської окупації, що має бути враховано та відображено в будь-яких проектах його меморіалізації.
Станом на сьогодні Бабин Яр і прилеглий некрополь – це переважно невпорядкований простір громадського парку та лісопаркової зони, де у хаотичному порядку встановлено 31 пам’ятник, пам’ятний знак, а також їх групи, що не складають будь-якого архітектурного та ландшафтного ансамблю. Кількість цих пам’ятних знаків збільшується практично щорічно.
Ще вільна від забудови територія Бабиного Яру та історичного некрополя нині переважно входить до складу Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», Лук’янівського державного історико-меморіального заповідника, що включає також Військове кладовище, парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва «Кирилівський Гай» та об’єкт природно-заповідного фонду «Реп’яхів Яр».
Наразі громадська та державна ініціатива перейшла від встановлення окремих пам’ятників до проектів створення музеїв, великих меморіальних комплексів, а також повного чи часткового впорядкування меморіального простору. Слід зазначити, що дотепер у Києві не існує жодного окремого музею або постійної експозиції в одному з наявних музеїв, присвячених історії і трагедії Бабиного Яру.
7
Основні проблеми, що обумовили окреслений стан Бабиного Яру як історичного місця, безпосередньо пов’язані з позиціями різних акторів, задіяних у процесі його меморіалізації.
Із боку держави і громадянського суспільства це:
– відсутність відчуття власної історичної відповідальності за пам’ять про Бабин Яр символічний простір пам’яті загальноукраїнського та світового рівня;
– відсутність комплексного підходу до вшанування пам’яті та облаштування меморіального простору;
– сприйняття Бабиного Яру як місця винятково трагедій етнічних меншин, насамперед єврейської;
– спроби маргінальних політичних груп заперечити трагедію Бабиного Яру, передусім її єврейську складову.
Із боку єврейської спільноти це:
– прагнення до ексклюзивної пам’яті про трагедію Бабиного Яру як зворотна реакція на радянську політику замовчування єврейської трагедії;
– культивування пам’яті про Бабин Яр і Голокост, насамперед через накиданняпровини іншим народам, зокрема українцям, як засіб запобігання антисемітизму та антисіонізму;
– прагнення до символічної «приватизації» меморіального простору через зведення масштабних общинних споруд як засіб демонстрації історичного тріумфу над нацизмом та антисемітизмом.
Із боку інших спільнот, насамперед українців, ромів, киян, православних, це:
– прагнення до відокремленої ексклюзивної пам’яті про власні трагедії часів війни у контексті конкуренції пам’ятей.
Із боку всіх зацікавлених сторін це:
– відсутність власної внутрішньої потреби у створенні інклюзивної моделі спільної пам’яті, навіть за щирої готовності вшановувати пам’ять про «чужі» трагедії;
– брак усвідомлення абсолютної моральної неприпустимості будь-якого будівництва на території розстрілів і поховань.
Проте слід чітко усвідомлювати, що зазначені аспекти є наслідком набагато складніших проблем розвитку українського суспільства, як-от:
– невизначеність остаточного цивілізаційного вибору України, радикальні розбіжності у поглядах на подальший її розвиток у суспільстві загалом та серед окремих етнічних спільнот, насамперед українців і найбільших етнічних меншин;
– відсутність сформованої цілісної візії та політики історичної пам’яті, боротьба різних моделей пам’яті, домінування політичної кон’юнктури;
– відсутність цілісної та послідовної державної етнонаціональної політики, що, зокрема, передбачала би системну інтеграцію різних етнічних спільнот до єдиної політичної нації;
– відсутність комплексної візії історії України в європейському та світовому контекстах;
– відсутність цілісної містобудівної політики, зокрема в Києві – столиці Української держави;
8
– брак суспільної солідарності і досвіду співпраці держави та громадянського суспільства.
– небажання конструктивно враховувати сучасний досвід інших суспільств і держав у політиці пам’яті й меморіалізації трагедій такого масштабу.
Без розв’язання зазначених проблем, напевно, неможливо остаточно вирішити питання комплексної меморіалізації такого знакового у світовому та українському вимірах простору, як Бабин Яр. Водночас послідовні зусилля з розв’язання проблеми меморіалізації Бабиного Яру суттєво сприятимуть вирішенню глобальніших питань.
Автори вважають, що провідною запорукою розв’язання проблеми комплексної меморіалізації Бабиного Яру є свідома конструктивна співпраця всіх державних установ, наукових закладів, громадських організацій, етнічних і релігійних громад, що мають завданням збереження історичної пам’яті. Першим кроком до втілення у життя цієї концепції має стати консолідація зусиль усіх сторін, щиро зацікавлених у гідному вшануванні пам’яті жертв Голокосту та Бабиного Яру.
