Олександр Круглов. Ковзання історією, або хто були перші жертви Бабиного Яру: критичні нотатки щодо однієї Концепції

У 2018 р. на сайті Інституту історії України НАН України було розміщено проект Концепції Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру [1] (далі – Концепція), розроблений авторським колективом з 15 осіб на чолі з заступником директора Інституту з наукової роботи, доктором історичних наук, членом-кореспондентом НАН України Геннадієм Боряком. Заступниками голови авторського колективу стали завідувач відділом історії України періоду Другої світової війни, доктор історичних наук, професор Олександр Лисенко, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталій Нахманович і директор Українського центру дослідження історії Голокосту, кандидат історичних наук Анатолій Подольський.

Відступ перший*

Від самого початку автори Концепції проголошують помилковими всі наявні «візії» Бабиного Яру, окрім, звісно, їх власного бачення і розуміння. При цьому вони голослівно стверджують, що:

«кожна з цих візій або відбиває лише частину історії цієї місцевості та зосереджена на пам’яті тільки про одну групу, або ж повністю розділяє групові пам’яті, чи, навпаки, механічно об’єднує їх шляхом повного ігнорування окремих груп жертв, або, зрештою, свідомо спотворює історичні події».

Зі семи помилкових, на думку авторів Концепції, «візій» на перше місце вони ставлять розуміння Бабиного Яру як «символу винятково Голокосту. Загальне єврейське і світове (Захід, ліберальні кола в Росії та інших пострадянських країнах) бачення, сформоване за десятиріччя, коли лише євреї активно прагнули увічнити пам’ять жертв. Значною мірою це є загальноукраїнським баченням поза межами Києва» (С. 5).

Як стверджують автори Концепції, таке сприйняття Бабиного Яру нібито значною мірою є «загальноукраїнським баченням поза межами Києва», тобто в Києві, слід розуміти, прихильників такого бачення немає. На наш погляд, це дуже спірне і абсолютно бездоказове твердження. Так і уявляєш собі, як в океані «загальноєврейського і світового» бачення Бабиного Яру непорушно височіє «острів Київ», об який розбиваються хвилі цього бачення. Але чи непорушно? Такий «острів» хвилі можуть і захлеснути, як це не раз траплялося в історії з подібними «островами», що не встояли під натиском світових хвиль.

Прихильниками розуміння Бабиного Яру як символу саме Голокосту автори Концепції насамперед називають, звісно, всіх євреїв, далі такий собі «Захід» і «ліберальні кола в Росії та інших пострадянських країнах». Нахманович і Подольський — євреї, але вони ТАК Бабин Яр не сприймають. Чи вони, можливо, геть і не-євреї або не такі євреї? А навіщо виділяти Росію? Можливо, вони в такий спосіб натякають, що за спиною євреїв стоїть Росія? Чи євреї стоять за спиною Росії?

Якщо подивитися, кого автори Концепції вважають прихильниками інших шести помилкових, на їхню думку, «візій», то ми знайдемо тут і «частину місцевих мешканців», і «жителів України і Києва» взагалі, і «національні і релігійні спільноти та громадські організації», і частину націоналістів, і ревізіоністів. Автори Концепції ставлять себе над усіма цими категоріями населення і соціальними групами. Оскільки вони не поділяють, наприклад, розуміння Бабиного Яру як «місця знищення мирних мешканців і військовополонених», прихильниками якого, на їхню думку, є «жителі України та Києва» взагалі (візія № 5), то, виходить, вони не відносять себе навіть до «жителів» України і Києва. То звідки вони тоді взялися? І чому «жителі» України і Києва, а не «громадяни України і мешканці Києва»? Можливо, тому, що автори Концепції не вважають себе не лише «жителями», а й громадянами України?

Я, на відміну від авторів Концепції, не просто «житель», а в першу чергу громадянин України, і є прихильником розуміння Бабиного Яру саме як символу Голокосту, але ніяк не Куренівської трагедії, наприклад, чи іншої трагедії, яких, напевно, було багато в історії Яру і про які ми взагалі нічого не знаємо і навряд чи дізнаємося.

Відступ другий

«Яр, як відомо, вперше згадується під сучасною назвою в 1401 р., хоча утворився він значно раніше — в ранній Четвертинний період» (Євстаф’єва Т., Нахманович В. Сирець, Лук’янівка і Бабин Яр в першій половині ХХ ст. (до початку німецької окупації 1941-1943 рр.). Історія забудови та проблеми топографії // Бабин Яр: людина, влада, історія. — С. 66). Почався Четвертинний період 2,588 мільйона років тому, триває донині. Його перша епоха — плейстоцен (2, 588 млн. — 11,7 тис. років тому).

При цьому під Яром я розумію саме яр. Автори Концепції розуміють під Бабиним Яром НЕ яр як такий, а місцевість тієї чи іншої площі й розмірів. Якщо Яр розуміти як історичну місцевість, то його дійсно можна розглядати як місце поховання не лише євреїв, а й різних категорій не-євреїв, що автори Концепції і роблять:

«Бабин Яр – це складний історичний простір. В історію він увійшов через події часів Другої світової війни та Голокосту, коли впродовж двох днів осені 1941 р. нацистські карателі розстріляли тут майже 34 тис. євреїв – громадян Києва. І надалі, за два роки німецької окупації, тут страчували й ховали всіх, хто вважався ворогами гітлерівців (євреїв, ромів, радянських військовополонених і підпільників, українських націоналістів, комуністів, душевнохворих, заручників, в’язнів Сирецького табору)» (С. 4).

Простір Бабиного Яру автори Концепції пропонують іменувати «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь».

Відступ третій

До речі, чому все ж «Дорогожицький некрополь», а не Сирецько-Лук’янівський, наприклад, якщо ця місцевість знаходиться «на стику історичних районів Києва — Лук’янівки і Сирця»?

У цей простір вони включають велику територію, а саме:

На нашу думку, це не що інше, як чисто ревізіоністська позиція, яка, як стверджують самі автори Концепції, «має применшити значення єврейських жертв або взагалі заперечити вбивства євреїв». (С.5)

Автори Концепції, звісно, Голокост не заперечують, проте, перетворюючи Яр (яр) на якусь місцевість, вони тим самим розчиняють Голокост в «різних окремих трагедіях», які мали місце у цій місцевості у різні періоди часу і навіть в різні історичні епохи, і, таким чином, фактично применшують і навіть нівелюють значення єврейських жертв.

Таку ж мету переслідує і майбутня експозиція, яка, виявляється, має відображати також «загальну історію Києва та меморіального простору від кінця XVIII до початку XXI ст.» (С. 15). Далі – більше:

«Очевидно, що історія Бабиного Яру як фізичного простору має бути підпорядкована символічній історії. Тому починати розповідь логічно від княжої доби – історії незалежної середньовічної давньоукраїнської держави. У такий спосіб ми починаємо й закінчуємо історію Бабиного Яру часами незалежності». (С. 18)

Та все ж, з якого конкретно періоду повинна починатися розповідь — з «княжої доби» чи з кінця XVIII ст.? Хоча один з підрозділів експозиції називається «Княжа доба й Російська імперія», фактично в цьому підрозділі йдеться про події лише з кінця ХІХ ст. (С. 26). А де ж, власне, «княжа доба» і фактично майже весь період Російської імперії? Початок «княжої доби», як відомо, — друга половина IX століття, кінець — середина ХІІІ століття. Проте яке відношення ця «княжа доба» чи «історія незалежної середньовічної давньоукраїнської держави» (чи все ж кінець XVIII сторіччя? Чи кінець ХIХ ст.?), з чого, виявляється, «логічно» починати розповідь, має до Голокосту?  Чи взагалі до Бабиного Яру? Чи до пам’яті жертв Бабиного Яру? Адже саме так, на думку авторів Концепції, повинен називатися меморіальний музей. Взагалі жертв чи все ж єврейських жертв? Якщо жертв взагалі, то чому тоді «логічно» не починати розповідь з палеоліту або Трипільської культури? А можливо, з виникнення Землі? Добре, з виникнення Землі — то занадто, а як щодо того, щоб починати розповідь з моменту утворення самого Яру, тобто із самісінького Четвертинного періоду?

На думку авторів Концепції, експозиція серед іншого також повинна «розкривати справжню історію співіснування на українських землях різних етнічних та релігійних громад від кінця XIX ст.», а також «постійно нагадувати, що всі події в Україні, Києві та безпосередньо на меморіальному просторі від 1918 до 1991 рр. розгорталися на тлі панування й зіткнення двох злочинних тоталітарних режимів…»

Одразу ж виникає запитання: чому «розкривати справжню історію співіснування на українських землях різних етнічних та релігійних громад» рекомендується лише від кінця XIX ст., а не від часу появи євреїв на українських землях?

Відступ четвертий

Євреї з’являються на території сучасної України, зокрема, в Криму, ще в IV ст. до н. е., а в Києві — в другій половині Х ст., після розгрому київським князем Святославом Хазарського каганату. Відносини між євреями і місцевим населенням були досить напруженими. У 1113 році в Києві навіть мав місце єврейський погром, після якого, за російським істориком В. Татищевим, київський князь Володимир Мономах зібрав раду князів, які «після довгих міркувань уставили закон такий: «Нині з усієї Руської землі усіх жидів з усім їхнім маєтком вислати і надалі не впускати; а якщо таємно увійдуть, вільно їх грабувати і вбивати». І послали всіма містами про те грамоти, за якими всюди їх негайно вислали, але багатьох по містах і на шляхах свавільні побили і пограбували. З цього часу жидів в Русі немає, і якщо хто з них приїжджає, народ їх грабує і вбиває» (Татищев В. Н. История Российская. Том 2. Москва — Ленинград: Наука, 1962-1963. – С. 128-130).

Якщо все це так, то розкривати «справжню історію співіснування на українських землях різних етнічних та релігійних громад» необхідно хоча б від другої половини Х ст.

Якщо говорити про тоталітарні режими, то автори замовчують, про які саме два режими йдеться. Якщо маються на увазі сталінський і гітлерівський режими, то до чого тут період 1918 — 1991 рр.?

Відступ п’ятий

Гітлерівський режим існував у 1933-1945 рр., сталінський — з кінця 1920-х до початку 1950-х рр. Політичний режим Російської імперії, до складу якої входила і Україна до 1917 р, також можна охарактеризувати як тоталітарний, і зіткнення цього тоталітарного режиму з іншим тоталітарним режимом — кайзерівською Німеччиною призвело до Першої світової війни, яка прокотилася і по території України; в 1918 р. Україна навіть певний час була окупована німецькими військами.

У такому разі, можливо, слід «постійно нагадувати» і про зіткнення між цими режимами, яке безпосередньо відбилося і на Україні?

Важко знайти відповідь і на запитання, яке відношення до Голокосту і пам’яті жертв Бабиного Яру має «українська революція 1917 – 1921 рр.» (підрозділ в експозиції) або такий підрозділ, як «комунізм». Видається принаймні дивним і використання такого терміну, як «масакра» в назві одного з розділів («Історія (Масакра)» — С. 21).

Відступ шостий

МАСАКРА {англ. massacre} — кровопролиття, вбивство, різанина; жорстоке побиття; повальне знищення; бійня. Нім. Massaker. фр. Massacre, польск. masakra.

Яка потреба у використанні саме такого слова? Навіщо засмічувати українську мову іноземними словами? Чому не можна було використовувати відповідне українське слово? Адже воно є. Але якщо авторам Концепції це слово невідоме, то можна запропонувати, як варіант, таке слово, як «різанина».

Автори Концепції вважають, що головним гаслом постійної експозиції Музею може стати вислів єврейського мислителя XII ст. Маймоніда (Рамбама): «хто що відійме одне життя, згідно Торі, знищує цілий світ, а хто врятує одне життя, згідно Торі, рятує цілий світ» (Мішна, Сангедрин, 4:5). Але в багатьох виданнях Мішни, і це визнають самі автори Концепції, це місце змінено так: «Хто знищує одне єврейське життя, розглядається Торою як той, хто знищує цілий світ, а хто рятує одне єврейське життя, вважається таким, що рятує цілий світ». Можна, звісно, з цим погоджуватися чи не погоджуватися, як погоджуватися або не погоджуватися з тим, чи належать відомі біблійні заповіді лише до євреїв чи до всіх людей, незалежно від національності. На думку авторів Концепції, Маймонід дотримувався саме першої позиції (загальнолюдський вимір), але з іншого боку, як відомо, він був непримиренним противником і навіть ворогом християнства [2], тобто толерантність не була йому притаманна, але ж саме толерантність повинна бути одним із принципів побудови експозиції. Тоді до чого тут, при всій повазі, Маймонід?

На стор. 35 Концепції ми знаходимо такий пасаж: «…повністю з німецької мови не перекладено жодного документа айнзатцгрупи, для дослідників майже невідомі матеріали судових процесів над службовцями цих підрозділів поліції безпеки та СД».

Наявність такого ставить під сумнів рівень компетентності і професіоналізму авторів Концепції. Автор цих рядків у 2002 році, а також у 2008-2010 рр. опублікував п’ять томів документів айнзатцгруп, перекладених російською, включно з матеріалами судових процесів над членами цих груп. Крім того, серйозний дослідник історії Голокосту зобов’язаний знати німецьку мову, якою опубліковані багато відповідних документів щодо айнзатцгруп.

У «розгорнутій тематичній структурі» експозиції (с. 21-23 Концепції) слово «Голокост» ми не зустрінемо, проте про «княжий період і Російську імперію» (а кілька століть між ними – не варті уваги?), «українську революцію 1917-1921 рр.» автори не забули. І це не дивно, якщо мати на увазі, що одним із завдань Музею, на думку авторів Концепції, має стати написання «нової інклюзивної історії України та української багатоетнічної політичної нації» (С.13). Але в такому разі ми з вами маємо справу зовсім не з «Меморіальним музеєм пам’яті жертв Бабиного Яру», а з Музеєм історії України. Але навіщо створювати такий музей, якщо Національний музей історії України вже існує?

Читання Концепції викликає дивне відчуття, ніби ти провалюєшся в безодню, летиш у прірву глибиною, чіпляючись головою за століття і епохи. І ось ти на дні, у началі всіх начал. Високо над тобою, на неймовірній відстані ледь проблискує небо 2019 року, а поруч – яр чи терен, де відбувається смертельна сутичка кількох неандертальців. Може, це саме вони — оті перші жертви місцевості, яка через десятки тисяч років отримає назву БАБИН ЯР?

Поволі приходжу до тями, звільняюся від марень, навіяних читанням Концепції… Справді, «все це було б смішно, коли б не було так сумно». Стає сумно, коли освічені люди, фахові історики з науковими ступенями і званнями, які обіймають ключові пости в історичній науці України насправді є (мабуть, мимоволі) носіями повзучого прихованого ревізіонізму. Казус Концепції полягає в тому, що її автори фактично стверджують те, що формально заперечують: виступаючи формально проти применшення значення єврейських жертв, вони фактично розчиняють їх поміж безлічі інших жертв усіх часів. Період Голокосту для них — це фактично лише один з епізодів у довгій історії місцевості під назвою «Бабин Яр».

Дотримуючись принципу «хто не з нами, той проти нас», автори Концепції фактично виступають проти наукової дискусії на цю тему, заздалегідь проголошуючи всіх «інакомислячих» тими людьми, які «свідомо спотворюють історичні події» (С.5), а, значить, і дискутувати з такими людьми ні до чого. Дійсно, дискутувати з ревізіоністами не варто — їх слід викривати.

У цій статті викладено особисту позицію Автора, яку Редакція не обов’язково поділяє.

Джерело — «Україна модерна».

__________________________

Олександр Круглов – кандидат філософських наук (1989), доцент кафедри філософії Національного університету радіоелектроніки (Харків). Автор багатьох робіт на тему Голокосту, відомий український дослідник, історик, провідний фахівець з «Акції 1005» в Україні, визнаний авторитет у вивченні німецьких джерел з історії Голокосту. Викладає курс філософії на кафедрі філософії в Харківському національному університеті радіоелектроніки. Fellow в Меморіальному музеї Голокосту (США). Член Наукового комітету Yahad – in Unum (Франція).

__________________________

* Я сподіваюся, авторський колектив пробачить мені певну різкість і навіть жорсткість формулювань.

[1] Концепція Меморіального музею пам’яті жертв Бабиного Яру [Електронний ресурс] / Авт. кол.: Боряк Г. (голова), Гриневич В., Гутор М., Кашеварова Н., Кот С., Крупина В., Левітас Ф., Лисенко О. (заст. голови), Нахманович В. (заст. голови), Пастушенко Т. (секретар), Патриляк І., Подольський А. (заст. голови), Сімперович В., Тяглий М., Яременко В. НАН України. Інститут історії України. Київ, 2018

[2] Див. детально: Барановский А. Маймонид: учитель и целитель. Ростов/Дон, 2011.