Український інститут національної пам’яті є однією з найефективніших державних культурних інституцій, — переконує його голова Антон Дробович. Злободенних питань до нього завжди багато – від завершення публічної декомунізації й дослідження пам’яті про Майдан до меморіалізації Бабиного Яру і відносин з польськими колегами.
Інтерв’ю — Ольга Скороход.
МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ БАБИНОГО ЯРУ – ЦЕ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВИ
— Ситуація в Бабиному Яру заходить у дуже нездорову ситуацію. Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», який починався як приватний і нині підтримуваний президентом, висловлює амбіції забрати всю територію заповідника, а не лише орендовані ділянки. Яка ваша позиція з цього приводу?
— Українська держава має виконати своє завдання з меморіалізації Бабиного Яру, і воно полягає у створенні потужного сучасного музею Бабиного Яру. Це завдання не приватних донорів (не важливо, звідки вони походять – з Росії чи Канади). І якщо українська держава не виконає це завдання, то це також стане предметом критики. Нас звинувачуватимуть, що ми самі не здатні вирішити це питання.
— Уже звинувачують. Це лунає відверто з вуст прибічників МЦГБЯ…
— Тим більше. Я не змінював позиції з першого дня, коли це питання почало загострюватися. Чи державі буде легко створити такий музей? Не легко, бо зараз складний час у зв’язку з пандемією. Але держава вже зробила дуже багато. У радянський час це було місцем забуття, де діти грали у футбол, а вночі алеї навіть не освітлювалися. Подивіться на цей простір зараз: вимощені алеї, інформаційні стенди. Чи достатньо цього? Очевидно, що ні. Але не можна знецінювати зусилля держави, а з іншого боку – складати руки через складну економічну ситуацію. Адже на цей рік було передбачене фінансування на завершення створення державою музею.
— Музей буде завершено чи будівлю, в якому його створюють, передадуть МЦГБЯ, як вони того хочуть?
— Лунає питання про передачу цього приміщення Меморіальному центру Голокосту «Бабин Яр». Однак держава має ресурс, щоб завершити музей власними силами.
— У чому ви бачите причину такої масованої атаки на державу щодо Бабиного Яру? Дуже помітно, як багато блогерів, журналістів, політиків практично одночасно почали транслювати однаковий набір тез: 1. Якщо не цей приватний проєкт, то у Бабиному Яру взагалі нічого не буде. 2. Держава за 30 років взагалі нічого не робила.
— Я спеціально не робив моніторинг, але якщо те, що ви говорите, помітно, то це говорить про замовну кампанію з дискредитації країни, і на це мають реагувати спецслужби. Наскільки мені відомо, спецслужби тримають це питання на контролі, не дивлячись на окремі заяви про те, що таких питань до цього проєкту немає.
— Ви намагалися донести свою думку керівництву МЦГБЯ?
— Позаминулого тижня я зустрічався з директором проєкту. Вони повторюють самовпевнено, що лише вони можуть зробити це якісно. Враховуючи ту кількість скандалів і негативу, яка породжується непродуманими кроками, це дивно. Я наполягаю на дотриманні всі процедури. Вони їх дотримуються не завжди. Згадати б лише випадок з останнім будівництвом меморіальної синагоги – якби не принципова позиція окремих посадовців Мінкульту та УІНП, то цих порушень було б ще більше. Наприклад, це стосується пошукових земляних робіт, які приватний проєкт не хотів проводити перед будівництвом. Однак ми домоглися проведення робіт, і тепер точно знаємо, що на тому місці є людські останки.
— Наскільки до вас дослухаються в Офісі Президента, який підтримав МЦГБЯ?
— По Бабиному Яру Офіс Президента з Інститутом національної пам’яті не консультується.
— Можна довго сперечатися про концепції і підводні камені. Але насправді усі питання й скандали були б нівельовані, якби донори МЦГБЯ, які вкладають шалені кошти в цей проєкт, погодилися фінансувати державний проєкт. Чи ставили ви напряму питання Максиму Яковеру, чому вони не фінансують державний проєкт?
— Я написав Яковеру великого листа, де виклав усі проблемні питання. Відповіді досі нема. Вони раніше говорили, що готові щось фінансувати у Бабиному Яру, якщо це буде під їхнім управлінням і гарантіями. Якщо не буде встановлено діалог, то знову і знову виникатимуть скандали замість вшанування пам’яті.
— Суспільство також хоче гарантій. Це державний заповідник, безпосереднє місце трагедії.
— В ідеалі мало бути державно-приватне партнерство при лідируючій ролі держави. Найнятий сучасний менеджмент, який отримуватиме ринкові зарплати, буде під контролем суспільства. Має бути створена Наглядова рада, якій довірятимуть всі. У світовій практиці не буває такого, що держава все віддає приватному партнеру.
